Бучач

Бучач

Мальовниче і прекрасне містечко Поділля що називається Бучач розкинулось у долині річки Стрипа. З гордістю і поправу його можна назвати одним із найцікавіших міст Тернопілля. Назва місто походить від давньоруського слова Буча, що означає бистру воду, бистрину. Судячи з цього можна зробити висновки що річка Стрипа, на якій розташоване місто була у давнину більш стрімкішою, і повноводною, хоча і сьогодні у ній також повно сил.

Перші згадки про Бучач відносяться до XII-XIII століття, засновниками стали князі Бучацькі – давня шляхетська родина яку започаткував кам’янецький староста Габрієль у XIII столітті. Це були дуже вельможні і багаті люди.

Свою твердиню, руїни якої височіють над містом, князі укріпили дуже добре. ЇЇ стіни мали три яруси бійниць для вогнепальної зброї, в середину можна було потрапити виключно через підйомний міст, перекинутий над глибоким ровом. У самому замку стояв пишний палац з галереями епохи відродження, а у дворі – фонтан. Розкопки засвідчують що у середині також був костел у готичному стилі.

Цікавий факт що у Бучачі в XV столітті на річці Стрипа намивали золотий пісок і траплялись не тільки піщинки золоті, а й чи малі самородки. Але через безкінечні війни які панували на цих землях, дана галузь занепала, залишились ходити легенди про золоту карету у підземних ходах. А підземних ходів у Бучачі вистачає, зокрема було декілька таких переходів які спускались від замку до самого міста.

1648, 1655 та 1667 роки невдалі для нападників замку які штурмували місто татари і козаки, та вже у 1672 році місто оточив турецький султан Мехмет IV.Тодішнього власника замку Яна Потоцького не було і оборону очолила його дружина Тереза, коли вороги спалили місто і оточили твердиню, вона надіслала султану записку: мовляв, перемога над  жінкою не принесе честі армії султана. Магомет вирішив відступити, а за декілька днів був підписаний мирний договір за яким Польща втрачала Поділля з Кам’янцем, Брацлавщину, Південну Київщину. За переказами даний договір було підписано під липою яка збереглась до наших днів, і яку місцеві називають Золота Липа.

З поверненням Кам’янця замок втрачає своє оборонне значення і вже у XVIII столітті значиться як покинутим, но натомість в ті часи місто отримує безліч своєрідних за значимістю пам’яток архітектури зокрема: Бучацька Ратуша, Успенський костел, Монастир оо Василіанів, ну і звісно легендарного скульптора цього століття Георга Іоанна Пінзеля.

На сьогоднішній день Бучач це районний центр в Тернопільській області з красивими, мальовничими будинками, затишком і простотою, відвідуючи це маленьке містечко на Заході України можна закохатись у його красу.