Буданів

Буданів

Збудований з ламаного каменю ко­ричнево-сірий Буданівський замок стоїть на порослій деревами горі над долиною Серету за 51 км від Тернополя. Ця чотирикутна споруда є найвищою в містечку (тепер селі). Її добре видно з місцевої ав­тостанції. На перший погляд, це тихе і за­тишне місце. Проте туристів сюди майже не возять, бо вже понад 50 років у замку діють психіатрична лікарня і психоневро­логічний диспансер. Можливо, саме тому, що в неї є господар, пам’ятка збереглася. Утім, немає вже біля стін ні глибоких ро­вів, ні валів, ані брами. Обсипалася й кри­ниця, що, за деякими припущеннями, ся­гала 100 м завглибшки. Звідти можна було потрапити у довгі підземні переходи.

У давнину Буданів, біля якого про­ходили Чорний та Кучманський ординські шляхи, називали Скомроссю (Скомроха- ми). У 1549 р. король Сигізмунд II Август надав право власниці цього села, дружині галицького войського Якуба Будзановського (роки народження і смерті невідомі) Ка­терині (роки народження і смерті невідомі) із Золотників закласти замість Скомросі місто Будзанів. Жінка так і зробила, але місто фундувала дещо північніше села.

Першу відому твердиню в Буданові заснував у середині XVI ст. Якуб Будза- новський. Той замок був ще дерев’яним, але його знищили татари у 1575 р. Ініці­аторами зведення кам’яної твердині на початку XVII ст. виступили Ян і Мартин Ходоровські, або Ходоровці (роки наро­дження і смерті невідомі), однак поселен­ня зберегло ім’я першого власника.

У 1624 р. на містечко напали татари. У 1631 р. Буданів перейшов у власність Олек­сандра Сінєнського (роки народження і смерті невідомі), а потім — до родини Левочинських. У часи Хмельниччини замок дві­чі здобували і руйнували козаки: у 1648 та

651 рр. З руїн важливий оборонний пост підніс новий власник Буданова Томаш Лужецький, але й він загинув у 1672 р. під час запеклої оборони проти турків і татар. Про ту героїчну битву в Буданові ходили розповіді по всій Речі Посполитій.

Удруге турки зруйнували замок в 1675 р. Тоді, розповідає давня легенда, міс­цеві мешканці заздалегідь дізналися про наближення турків з боку Теребовлі і захо­валися за міцними мура­ми. Але вночі біля мосту до твердині прийшла жінка з дитиною на ру­ках і почала просити, аби її пустили всередину чи взяли хоча б дити­ну. Ворог був ще далеко, тож оборонці відчинили браму, та потрапили в пастку. Османські вояки із засідки вдерлися крізь ворота і в жорстокій битві вирізали всіх, хто був усередині. Захисни­ків поховали на пусти­рі. Жінок і дітей ховали окремо, а чоловіків — у трьох великих могилах. Неподалік укрі­плення розташоване урочище Погиблиця, де є 79 могил, і на одній з трьох високих — камінь з написом: «Тут, у цьому місці, Погиблицею званому, спочивають оборонці від турків і татар 1675р.».

Спаленим і зруйнованим замок про­стояв 90 років. У1765 р. завдяки власникам міста Євстахієві (р. н. бл. 1720-1768 р.) та Маріанні з Кантских Потоцьким (р. н. не­відомий – 1752 р.) дві вежі й західну час­тину укріплень перебудували в костел, який згодом прикрасили скульптури роботи Йоана Георга Пінзеля (бл. 1707- бл. 1761). У 1846 р. реставрували й пів­нічну частину тверді. У ній розташували монастир Сестер Милосердя зі школою. Під час двох світо­вих воєн пам’ятку теж руйнували, та, зрештою, зробили ремонт і 1956 р. відкрили лікарню. Тіль­ки на одній з веж, що водночас слугує стіною костелу, дивом зберегла­ся таблиця, яку місцеві поляки встановили у 1928 р. на честь десяти­ліття відновлення своєї держави.

Пам’ятка помалу від­новлює життя: храм знову віддали місцевій римо-католицькій громаді, тут відбувають­ся літургії, а невдовзі, можливо, церкві від­дадуть ще частину будівель.

Найближчий замок до Буданівського — Теребовлянський, який розташований за 21 км. А за ЗО км від Бу­данова стоїть замок у Чорткові