Скалат

Скалат — маленьке затишне містечко, розташоване за 32 кілометри від Тернополя. Раніше належав до Підволочиського району, зараз відноситься до Тернопільського району Скалатської громади. Пряма дорога до Скалату нерівна, тому багато відвідує місто, проїжджаючи через Кам’янки.

Перша згадка про місто датується 1512 роком, коли теребовлянському та люблінському старості дозволили придбати землі на знак переможної битви над татарами під Вишнівцем.

Наприкінці XVI – на початку XVII століття поселення отримує своє перше магдебурзьке право,  проте під іншою назвою, Денбно. Таку честь для міста зробив король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ, а це свідчило про те, що землі Скалату виросли, як в торговельно-економічному плані, так і у військово-оборонному.

Зведення замку припало на 1630–1634 роки під командуванням галицького мечника та ротрмістора Кшиштофа Віхровського. Незважаючи на ці хронологічні рамки, останні археологічні розкопки показали, що на цьому місті був зведений і ще давніший замок, приблизно на одне століття. Оскільки Скалат входив у так звану лінію оборони південно-східних кордонів Речі Посполитої. Твердиню оточували з трьох сторін непрохідні зарослі й болота, потрапити в споруду можна було тільки за допомогою підвісного мосту.  Мури були товщиною в 6 метрів, а спереду їх оточував рів завглибшки 2 метри, наповнений водою з озера неподалік.  Найкраще збереглися вежі, які розташовувались на кутах. На двох нижніх ярусах були амбразури для гармат, на двох верхніх бійниці і гаківниці для стрілецької зброї. Подейкують, що віддача у таких рушницях мала достатню силу, щоб відштовхнути людину у протилежну сторону.

Скалат не довго перебував у спокої, так у 1648, 1649 і 1651 роках польську шляхту змусили тікати і ховатися. Адже відбулося повстання місцевого населення під проводом козаків, що увійде в історію як визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. В ході цих сутичок і постраждав замок. Проте найбільших руйнувань він зазнав у період навали турків і татар у 1667, 1672 і 1675 роках, під час бойових дій замок був зруйнований, а місто спустошене. Відновлювати споруду довелося сяноцькому каштелянові Яну Фарлею з дружиною Веронікою, яка була дочкою будівничого замку Кшиштофа Віхровського.

У 1776 році король Речі Посполитої Станіслав Понятовський підтвердив магдебурзьке право, а після поділу Польщі у 1796 році його підтвердила австрійська влада. В ті ж роки замок зазнав найбільшої перебудови тодішньої власниці Маріанни Сципіонової, було ліквідовано старі житлові приміщення, а на їхньому місці збудовано палац.

Скалат. Костел святої Анни

Вже в XIX століття містечком володіють декілька родів. Сім’я Тарлів, як і Понятовських, нічим не відзначилась. У 1869 році Понятовські продали права на місто єврею Зюськіндові Розенштокові. Останній власник Олександр Потоцький (1896–1982 роки), не маючи коштів на утримання замку, дарує його міській владі.

Сьогодні залишились тільки шатрові вежі споруди, а також було відновлено мур і створено музей силами національного заповідника «Замки Тернопілля».