Тернопільський замок

Тернопільський замок

Тернопільський замок, єдина збережена центральна будівля якої розташована на схилі крутого берега давнього ставу, офіційно розпочинається з 15 квітня 1540 р.

У цей день король Сигізмунд Старий надав великому коронному гетьману Речі Посполитої Яну Тарновському привілей на зведення укріплень в урочищі Топільче, або Сопільче. Через 10 років гетьман писав, що замок  будували на тому порожньому, непридатному полі. Існує легенда про те, що назва «Тернопіль» походить від слів «тернове поле», на якому заклали місто. Друга версія, що місто назвали від імені засновника, а точніше його родинного гнізда — Тарнова — у Польщі. Згідно з іншими даними, на місці сучасного обласного центру в давньоруські часи існувало містечко Топільче, яке було зруйноване ордами Батия у –ХІІІ ст. Окрім того, про обжитість місцини свідчать згадки, що на місці сучасної церкви Воздвиження Чесного Хреста (Надставної) за князювання Данила Галицького вже діяв дерев’яний храм. Утім, про фортецю, що могла б передувати замку Яна Тарновського, відомостей немає, і зовсім не викликає подиву те, що околиці Тернополя, як пише гетьман, неодноразово ставали кочовищем зайшлих орд.

Будівельні роботи по спорудженню замку Тарновський організував одразу ж після надання королівського привілею. Фортецю споруджували з пісковику цегли у доволі похилому місці, тому вона вийшла різноповерховою. з боку міста будівля мала два поверхи, а від ставу — три і ще два рівні заглиблених казематів. Потрапити всередину твердині можна було лише через підйомний міст і ворота під двоповерховою вежею, де чергувала сторожа. Оборонні рубежі замку з трьох боків захищали став і болота (тепер осушені). Із четвертого боку цитадель оточували сухий глибокий рів та підмурований із внутрішньої сторони земляний вал із дубовим частоколом на вершині. Хоча все це до нашого часу не збереглось, відомо, що вали і рів чотирикутником охоплювали весь історичний центр міста по лінії вулиць Танцорова, Багатої, Руської,  Валової, Грушевського. На початку валів з південного боку, біля Воздвиженської церкви, Тернопіль додатково захищала Кушнірська вежа, а з північного боку, приблизно там, де тепер парк імені Т. Шевченка, Шевська. Обома  баштами опікувалися відповідно кушнірський та шевський цехи. Для оборони використовували також Надставну та Середню (Різдва Христового) церкви біля яких були розташовані відповідно Львівська і Кам’янецька брами.

 

Досі нерозвіданими і майже міфічними залишаються збудовані разом із фортецею підземелля, що, за розповідями, з’єднували палац над ставом із Воздвиженською та Середньою церквами. Люди, яким вдалося побувати у підземеллях після Другої світової війни, стверджують, що вони добре обмуровані кам’яною кладкою, мають ніші для переховування захисників і навіть тримачі для смолоскипів на стінах. Цих історій ніхто ретельно не перевіряв, хоча обвали в найдавнішому центрі міста трапляються доволі часто. Дехто стверджує, що підземель насправді не було, і обвалюються давні єврейські підвали. Та факт, що пустоти під Тернополем таки існують, залишається без сумніву.

Замок споруджували усього 8 років, і навіть під час будівельних робіт майстри змушені були відбиватися від татар, які хотіли захопити Тернопіль у 1544 р. Під час цього нападу невелике ополчення на чолі зі старостою барським і теребовлянським Бернардом Претвичем, Яном Гербуртом та Олександром і Прокопом Синявськими зуміли втримати місто до приходу королівського війська із Сандомира.

Тернопільський замок

Тернпільський замок анфас

Після цього деякий час місто жило спокійно. У 1548 р. громаді надали Магдебурзьке право, а мешканців на 15 років звільнили від податків і на 20  від сплати мита. У 1550 р. Тернопіль отримав привілей, згідно з яким усі купці, що їхали на торги з Галичини на Волинь, повинні були заїжджати у місто і платити мито на його розвиток. Та вже у 1575, 1589 і 1618 рр. татари знову розпочали свої напади на поселення і останнього разу спалили всі дерев’яні будівлі.

Після смерті Тарновського, у 1566 р., фортеця перейшла як посаг його дочки Софії до князя Костянтина-Василя Острозького, а в 1621 р. як посаг уже онуки останнього Катерини — до Томаша Замойського. Цього ж року замок після спільного із Петром Сагайдачним походу на Хотин відвідав король Речі Посполитої Владислав.

Нова війна зачепила Старий замок і його околиці у часи Хмельниччини, коли місто неодноразово руйнували. Тернопільські міщани підтримали козаків, що дало підстави полякам називати їх зрадниками, ворогами католицтва і кривдниками шляхти, пишуть історики М. Томашівський та М. Грушевський. Гетьман Хмельницький стояв табором неподалік від міста у 1653 р., коли йшов назустріч армії короля Яна-Казимира. У той же час Тернопіль відвідало посольствао турецького султана.

Після цієї бурі фортеця лежала в руїнах, та відновив її новий власник — староста Долини Олександр Конєцпольський. За його володарювання Тернопіль відвідав і детально описав фламандський мандрівник Ульріх фон Вердум. У 1672 р. місто після незначного опору захопили турки, що йшли штурмувати Львів. Тоді фортеця сильно не постраждала, але її майже повністю знищили у 1675 р. за наказом великого візира Ібрагіма Шишмана: замок спалили, укріплення зруйнували, а обидві вежі підірвали. Так османи помстилися за те, що не змогли здобути Теребовлю.

Укотре твердиню відновили вже за наказом нової власниці — дружини короля Яна Собєського, Марії Казимири. З того часу пам’ятка залишалась неушко- дженою протягом усього XVIII ст., перейшовши згодом до родини Потоцьких.

На початку XIX ст. новий власник Тернополя граф Францішек Коритовькй наказав розібрати всі укріплення. Він оточив палац муром, а вхід оформив у вигляді давньоєгипетських пілонів з гербами і масками левів. Протягом 1809-1810 рр. Тернополем володіли росіяни, які влаштували в замку казино і зал для танців, а в 1843 р. останній власник Юрій Туркул продав пам’ятку громаді. Відтоді у фортеці діяли військові казарми, а в 1917 р. її спалили російські війська. Руїни стояли пусткою і під час Другої світової були останнім оборонним рубежем нацистів. У березні 1944 р. замок здобули радянські війська тільки після прицільної артпідготовки і після того, як  давні підвали залили бензин та самозаймисту речовину, аби спалити німців. Штурм тривав упродовж 9 днів.

 

У 50-х роках твердиню реставрували, і відтоді у ній діє школа олімпійського резерву греко-римської боротьби, функціонують каплиця, козацька світлиця і кімната для поважних осіб.